Пшемислав Ліс Маркєвіч: Ідіть до біса, захисники рускаґаваріащіх!

Адвокат з Польщі Пшемислав Ліс Маркєвіч написав незвичного відкритого листа та обурення. Він не згоден з тим, що багато його співвітчизників плутають представників держави-агресора з українцями. Це, зокрема, сталося і на зупинці в місті Познань, де на його очах хуліганила російськомовна пара та жителька Познані сприйняла їх за українців, про це повідомили у Міжнародній неурядовій організації співпраці та розвитку.

По-перше, не маю бажання дивитися на п’яних російських дебоширів у моїй країні. По-друге, мене бісить, коли поляки беруть таких персонажів за українців.

Пшемислав Ліс Маркєвіч арґументує свою позицію тим, що більше, ніж 10 років подорожує Україною та державою-агресором, тому за цей час вже вивчив поведінку і особливості менталітету української нації й інших.

Учора я, поляк, за поштовхом обурення, написав пост про п’яну російськомовну дівку, що матюкалася на трамвайній зупинці в польському місті Познань, у Польщі. Написав пост іноземною мовою – українською. Бо серед моїх фейсбукових френдів багато іноземців, які послуговуються українською мовою.

Що саме мене обурило?
По-перше, не маю бажання дивитися на п’яних російських дебоширів у моїй країні. По-друге, мене бісить, коли поляки беруть таких персонажів за українців.

Щоразу, коли зчиняється в публічному місці рейвах з участю п’яних, або просто галасливих російськомовних індивидів, люди обурюються. Лунають коментарі про українців. Я тоді гучно спростовую, що це росіяни, не українці. І, час від часу, роздратування спонукає мене описати “дійство” на ФБ. Я ж жива людина. Чимось роз’юшена – хоче виговоритися.

І що тоді відбувається під моїм постом? Вигулькує купа проповідувачів моралі, поважних повчальників, що вельми менторським тоном починають мене або звинувачувати, що я розпалюю міжнаціональну ворожнечу, або надмірно ідеалізую українців, або просочую слово «росіянин» наче лайливе слово.

Пані та панове, а ідіть ви собі до чорта.
Якщо вам так не до вподоби, що я захищаю українців від стереотипів, то ніхто вас не змушує читати моїх постів.

Ця дівка могла бути з Білорусі, з Росії, з Латвії. Чого поляки мають собі думати, що п’яна розкуйовджена бабера, що розкидає матюки і обмацується з чуваком на людях – це українка? Хіба українки так поводяться?

Яку ще міжнаціональну ворожнечу я розпалюю? Який міжнаціональний конфлікт я розхитую? Поляк пише про росіян. Тобто конфлікт мав би бути польсько-російський у Польщі. Якщо так, то що вам до цього, любі українці? Чого вас хвилює польсько-російська ворожнеча в

Познані, місті, що розташоване 500 км від польсько-українського кордону?
Але я знаю, про що ви!!! Я вже досить добре знаю ваші внутрішні проблеми. Щоразу, коли українці в Україні хочуть перетворити Україну на нормальну, цивілізовану європейську державу, тобто її зукраїнізувати і здерусифікувати, відразу зчиняється вереск “абіжених рускаґаваріащіх”. Кожний українець, що хоче жити в Києві як у себе вдома, а не в Тамбові і вимагає в магазині обслуговування українською мовою – буцімто розхитує ситуацію, насильницько нав’язує телячу мову, розпалює міжнаціональний конфлікт. Має невідкладно стулити пельку і покірно перейти на общєпанятний і миттєво припинити проявлятися фашистом. Крапка.

Отож-бо й воно … Тільки ви не помітили одної дрібнички. Я не перебуваю в епіцентрі вашої українсько-малоросійської війни в Україні. Це взагалі не моя справа. Я, щоправда, пишу українською, але я описую події з Польщі, побачені моїми польськими очима, перетравлені польським мозком і польськими пальцями я вистукую на клавішах ноутбука польські висновки, що сформувались під впливом моєї польської ментальності.

Мене, як поляка, обурює, що інші мої співвітчизники беруть цю шушваль за українців (хамських росіян з Калінінґрада теж уже в Ґданську почали брати за українців). А чого мене обурює? Бо це не відповідає дійсності. Ви, захисники рускаґаваріащіх, пишете, що теж бачили п’яних українок, що матюкаються на вулиці. Мабуть бачили. Я не бачив. А я описую те, що бачив. Я повторю: раз за 17 років моїх мандрів до України бачив п’яну українку. Але вона не матюкалася. У Польщі я ніколи не бачив п’яної українки і ніколи не бачив п’яного, як ви мовите, «українськомовного бидла». Я в Україні бачив різних українськомовних одіозних персонажів, але найбільш бидла в Україні я бачив у Донецьку та Одесі. І це не були українці, хіба, що вдавали українців зі своїми російськими криками та матом. Ви мені підказали чудову думку. Коли я захочу напитися мов хлющ і згодом дебошувати в Познані, кричати та матюкатися, робитиму це російською мовою. І не йдеться, мої любі, про це, хто кого де бачив. Йдеться про масштаб! Люди на сході України набагато агресивніші, мають набагато нижчу повагу до норм та законів, набагато вони свавільніші. Я ЦЕ БАЧИВ! У свою чергу на заході України більшість населення – українськомовна. Ну, як не крути, висновок насувається один. Хоч трісни, але на російськомовних дебоширів НЕ МОЖНА казати “українці”. Ну, просто ніяк!

Коли я був ще студентом і жив у гуртожитку, проживали там теж студенти з України та Росії. З українцями ніколи не було жодних клопотів, вони були чемні та мирні. Росіяни то було бидло. Чи тривала сесія, чи ні, вони вічно розважалися настільки гучно, що спати не можна було. До них не доходило, що я жив з маленькою дитиною. Вони були найчастіше п’яні. Студенти регулярно кликали поліцію і тоді коротко бувало спокійно. І ще пам’ятаю одну принцесу з Санкт Петербурґа, яка висміювала іншу студентку з Білорусії, що “у нас так на русском только в деревнях говорят”. НЕ ЗМІНИТЕ МОЇХ ПОГЛЯДІВ!

Думайте собі, що хочете. Я, як людина, яка кільканадцять років їздила по Україні та Росії – маю свої висновки. Вони формувалися 15 років. Я вже застарий, аби мене переконувати, тим більше, що ви не маєте арґументів, ви, марні захисники русского мира.